Via est Vita

Quo vadis


Богдан Йович

Корупція в Райхскомісаріаті «Україна»

Корупційні риси та прояви окупаційного режиму в Україні, та ширше — на території колишнього СРСР, так чи інакше присутні у значній кількості опублікованих мемуарів свідків та учасників подій на даних теренах — партизанів, підпільників, пересічних жителів. В історичній літературі ці явища використовувались передусім в ілюстративній ролі, як найбільш наочний прояв грабіжницької і злочинної суті нацистського режиму. Чи не вперше корупцію на території РКУ у пріоритетному для нашого дослідження вимірі — як спосіб неформальних взаємостосунків окупантів та окупованих — означила американська дослідниця Венді Лауер. У своїй книзі вона передусім виокремила схильність нацистських чиновників до зловживань, та розвиток «чорного ринку», як альтернативи колоніальній економічній моделі, впроваджуваній у Райхскомісаріаті. Інші аспекти — використання місцевим населенням можливості облаштувати власне життя та добробут за рахунок корупційного використання посад у колабораціоністських структурах окупаційного режиму, а також неконтрольований розвиток валютного чорного ринку на зайнятих нацистами територіях — були окреслені у працях російського дослідника Бориса Ковальова.

Системні зловживання посадами та повноваженнями з боку представників вищої та середньої ланки нацистського керівництва на даному етапі досліджуються також в працях більш публіцистичного рівня. Дана публікація має на меті виокремити основні напрямки розвитку даного явища і визначити їх роль і місце в окупаційній дійсності.

Корупційні риси та прояви окупаційного режиму в Україні, та ширше — на території колишнього СРСР, так чи інакше присутні у значній кількості опублікованих мемуарів свідків та учасників подій на даних теренах — партизанів, підпільників, пересічних жителів. В історичній літературі ці явища використовувались передусім в ілюстративній ролі, як найбільш наочний прояв грабіжницької і злочинної суті нацистського режиму. Чи не вперше корупцію на території РКУ у пріоритетному для нашого дослідження вимірі — як спосіб неформальних взаємостосунків окупантів та окупованих — означила американська дослідниця Венді Лауер. У своїй книзі вона передусім виокремила схильність нацистських чиновників до зловживань, та розвиток «чорного ринку», як альтернативи колоніальній економічній моделі, впроваджуваній у Райхскомісаріаті. Інші аспекти — використання місцевим населенням можливості облаштувати власне життя та добробут за рахунок корупційного використання посад у колабораціоністських структурах окупаційного режиму, а також неконтрольований розвиток валютного чорного ринку на зайнятих нацистами територіях — були окреслені у працях російського дослідника Бориса Ковальова.

Системні зловживання посадами та повноваженнями з боку представників вищої та середньої ланки нацистського керівництва на даному етапі досліджуються також в працях більш публіцистичного рівня. Дана публікація має на меті виокремити основні напрямки розвитку даного явища і визначити їх роль і місце в окупаційній дійсності.

Передумови розвитку корупційної складової в рамках створюваного нацистами окупаційного режиму закладалась із самого початку. Передусім, порівняно невелика чисельність нацистського управлінського і карального апарату в Райхскомісаріаті — за підрахунками М. Діна, до 25 тис. осіб при населенні у 17 млн. — передбачала надання їм широких прав для самостійного прийняття рішень і слабку контрольованість. Цьому сприяв і типовий для всіх німецьких установ того часу принцип «Auftragstaktik» — делегування значних повноважень посадовцям на місцях і стимулювання їх ініціативності та активності у втіленні поставлених завдань.

Важливо також враховувати контингент, з якого складалась основна маса нацистських функціонерів. Значна кількість як сучасників подій, так і повоєнних дослідників визначали їх, як т. зв. «Ostnieten» (з нім. «східні заклепки», або «східні невдахи») — тобто людей, які за своїми низькими здібностями і кваліфікацією не змогли знайти собі місця в Німеччині чи Західній Європі, і тому ними «затикали дірки» в управлінських та виконавчих структурах окупаційного режиму на Сході. Звіти СД з теренів України виявляють численні непорозуміння, які виникали через часто вищий рівень місцевих працівників окупаційних інституцій за їхніх нацистських зверхників. Також небезпечно різко контрастував низький майновий статус і неможливість досягнення справжньої стабільності і добробуту населенням України, в порівнянні з достатньо високими легальними заробітками та широкими можливостями для нелегального збагачення, що поставали перед функціонерами окупаційного режиму — як німцями, так і місцевими.

Головним своїм завданням «нові господарі» вважали активну і тотальну експлуатацію захоплених земель. Як результат — в Україні став спостерігатися величезний брак товарної маси, штучне підняття курсу марки відносно радянського рубля, нестійкість «твердих цін» на товари і послуги обумовлювали посилення інфляції та корупції, розповсюдження спекулятивних операцій.

В своїх листах додому німецькі солдати постійно стверджували, що в Україні гроші буквально «валяються на вулиці» і «за короткий строк тут можна збити собі статок». Дійсно, люди із завдатками комерсантів, що потрапляли на українську землю, досить швидко ставали заможними вже після кількох вдалих спекулятивних операцій — наприклад, із сіллю, дуже дефіцитним на той час товаром, за центнер якої на чорному ринку платили 1000 рейхсмарок. Або ж на продажі поношених німецьких костюмів, які в Райху куплялися за безцінь, а на окупованих територіях продавалися по 600 райхсмарок за штуку. На зароблені гроші в Німеччині такі комерсанти купували собі автомобілі, квартири та землю.

Разом з військовими досить активно спекуляцією, в силу своєї професії, займалися службовці німецької державної залізниці, що відзначалося в повідомленні «Про стан в Україні на основі перевірки Німецької служби пошти «Україна»», особистої переписки зайнятих в райхскомісаріаті німецьких фірм і службовців» за 1942 рік. Залізничники, як правило, виконували функції «човників», що перевозили дефіцитні товари.

 

Спекуляція і обмін товарами пронизали буквально всі сфери життя населення на окупованих територіях і стали основним джерелом доходів більшості українців. Тут потрібно відзначити, що якщо для німців спекулятивні операції були однією з можливостей збагачення, то для українського населення способом виживання в ті важкі і голодні роки.

Визнаючи свою безпорадність в боротьбі з цим явищем, уже восени 1942 р. німецькі посадовці констатувати, що «Україна стала раєм для спекулянтів». Країна перетворилася на один суцільний базар, торгували всі — від дітей до немічних старих. Відомий письменник Анатолій Кузнєцов у своєму романі-документі «Бабин Яр» розповідав, як будучи хлопчиком, він «робив бізнес», продаючи коробки сірників по 10 крб. за штуку і горіхи по 3 крб. за один.

Причому на тодішніх базарах при необхідності — і, звичайно, наявності грошей — можна було найти будь-який товар. Очевидець тих подій, Валентин Терно, що пережив німецьку окупацію в Києві, у своїх спогадах з захопленням описував асортимент товарів на столичних ринках: «Під час окупації на Єврейському базарі (він розташовувався на колишній Галицькій площі — сучасна площа Перемоги) можна було побачити все, окрім самих євреїв. Асортимент товарів був надзвичайно широким — від музейних витворів мистецтва, книжних раритетів до старих солопів, мереживних панталон, поломаних віял, чашок Есмарха, замків з відсутніми ключами, і ключів без замків».

Масштаб тогочасних спекулятивних операцій німецьких посадовців досі вражає. Наприклад, в Києві для їх проведення було задіяно ледве не увесь штат і організаційні ресурси місцевих представництв армійської розвідки — вербувального штабу «Оріон» і абверштеллє «Київ». Використовуючи зв’язки і можливості спецслужби, абверівці привозили з Берліну і Варшави дефіцитні промислові товари і речі повсякденного вжитку, які реалізовували через місцевих підприємців і на Євбазі. Одна партія товару приносила в середньому близько 50 тис. крб. чистого прибутку, який вкладався у скупку знецінених в умовах окупації виробів з дорогоцінних металів, коштовного каміння, килимів, картин тощо. Схема була надзвичайно продуктивною — наприклад, керівник київського представництва «Оріону» Антон Маєр за 2 роки зміг збити статок у 40 тис. марок (при офіційній зарплаті у 300 РМ/міс.), на які відкрив у Варшаві власний ресторан.

Ще більше, ніж спекуляція, турбувала нацистів корупція, міцно вкорінена в адміністративних українських і німецьких закладах. Особливо в цьому плані активізувалися місцеві службовці, беручи за свої послуги як гроші, так і продукти харчування. Буденним явищем у період окупації вважалися фінансової махінації і невиправдані розтрати. Тільки керівництво Житомирського квартирного відділу у вересні 1941 р. за хабарі видало понад 500 квартирних ордерів місцевим жителям, у результаті окупанти, дізнавшись про ці факти, розігнали весь відділ. А керівник київського СД в одному із своїх донесень за 1942 р. відзначав, що після перевірки столичного «Універмагу» були виявлені комерційні махінації і великі розтрати. Перед цим, в кінці 1941 р., нацисти розігнали весь київський відділ фізкультури та спорту через розкрадання виділених коштів.
 

На початковому етапі зародження радянського руху Опору в Україні партизанам не вистачало зброї та вибухівки. Вихід із складної ситуації партизани знаходили по-різному — відшукували боєприпаси на місцях боїв, крали в німців чи поліцаїв, відбивали силою, нападаючи на невеличкі пункти поліції. Поряд з цими методами поповнення власного арсеналу активно використовували і купівлю зброї у німецьких і колабораційних формувань. Про купівлю вибухівки в німців за золото згадував і Герой Радянського союзу Антон Бринський. Це ж саме описувала радянська підпільниця О. Кузенко (Черкащина). З її слів, один із партизанських зв’язкових часто купував у мадяр зброю за радянські гроші. А службовці Васильківської районної поліції 15 жовтня 1943 року продали два кулемети і 5 рушниць агентам ОУН. Дійшло до того, що у Києві — найбільшому транспортному вузлі України і центрі перегрупування військ на південній ділянці фронту — встановились «тверді» ціни на скупку зброї у німецьких вояків. Так, італійська «Беретта» коштувала 900 крб., німецький «Вальтер-ПП» та радянський ТТ — 400–500 крб., револьвер «Наган» — 150 крб.

Ось як характеризував окупантів, що мали відношення до культурницької сфери, відомий український історик Іван Крип’якевич (під час окупації проживав у Львові): «Німецька адміністрація була надзвичайно продажна. Її можна було легко купити. Як треба було провести якусь книжку через українське видавництво, то перш за все треба було звернутися до урядовця-німця і пити з ним всю ніч. І тільки після цього можна було чекати згоди цього німця».

Німецькі каральні установи, покликані боротись із означеними явищами, були просякнуті ними ніяк не менше. Очевидці згадують затримання і вибивання хабарів з успішних комерсантів службовцями Київського СД — їх утримували у внутрішній тюрмі на Короленка 33 на привілейованих умовах, а «розмови» з ними проводив особисто заступник начальника окружного СД оберштурмбанфюрер Ейблінг. Також зафіксовано випадки фальшування офіцерами СС і СД кримінальних справ заради вигороджування «своїх» від звинувачень у посадових злочинах. А німецький офіцер 124 поліційного батальйону відмовився виконувати накази есесівців з Кіровоградського СД, які заарештовували і ґвалтували місцевих дівчат, яких потім вимагали розстріляти за звинуваченням у співпраці з партизанами.
 

Парадокс, але в ті важкі часи за гроші можна було викупити людину з каральних органів або ж зменшити строк ув’язнення. Навіть із, здавалось би, зловісного «гестапо» (так в народі називали німецьку політичну спецслужбу — поліцію безпеки і СД), звідки рідко хто виходив живим, за наявності певної суми і комунікабельності людини, що домовлялася, арештовані поверталися додому.

Наприклад, житомирська підпільниця Людмила Вирвич, потрапивши в каземати місцевого СД, уникла неминучої смерті завдяки підкупу слідчого. Той отримав від підпільників хабар у розмірі 10 тис. крб. і закрив справу. Аналогічна ситуація сталася в вересні 1943 р. із затриманим жандармерією партизаном Троянівського району (Житомирщина) Миколою Петренком. Під час слідства СД довело причетність затриманого до місцевого партизанського загону. Партизану загрожувала неминуча смерть, однак за 20 тис. крб. німецький слідчий організував так, що замість розстрілу Петренко отримав півроку в’язниці. На Одещині, де основним репресивним органом була румунська спецслужба Сигуранца, за викуп партизана з-під розстрілу правили вже 20 тис. окупаційних марок, або ж 8–10 дореволюційних золотих десяток.

Так само вирішувалась проблема транспорту. Офіційно, він майже цілковито використовувався у воєнних цілях. Проте, агенти НКВС в Україні доповідали керівництву: «Без особливих труднощів можна пересуватись поїздом, але для цього потрібно мати знайомих серед службовців залізничних станцій, або дати хабар кондуктору-провіднику товарного потяга, і він забезпечить проїзд у потрібному напрямку».

Завдяки хабарам колабораційній поліції, мешканці України, які були під загрозою арешту і переслідування з боку нацистів за якісь проступки чи через вади у біографії, могли справити собі нові, «чисті» документи. Ситуація часом набувала курйозних форм — наприклад, в окупованій румунами Одесі місцеві службовці поліції за паспорт на чуже прізвище та місцеві ж злочинці за сфальшований документ виставляли однакову ціну — 500 марок.

Корупція в Райхскомісаріаті «Україна»: маловивчена сторінка окупаційної дійсності  

Автори: Володимир Гінда, Іван Дерейко
Опубліковано: Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / Відп. ред. О.Є.Лисенко. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – Вип. 14. – С. 175-186.

звідси

 

А взагалі, нічого не нагадує???


 

 

 



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных


  • (0/0)
Нагадує!Тільки то був зовнішній окупант України,а зараз-внутрішній.Але будь-який окупант завжди залишається окупантом!
  • (0/0)
  • (0/0)
  • (0/0)

 



кілочки

Календар
Май
ПнВтСрЧтПтСбВск
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Ситуация на дороге. Киев
Пробки на Яндекс.Картах

хто і звідки

free counters


Десятилетия Действий по Безопасности Дорожного Движения 2011-2020.
Decade of Action for Road Safety 2011-2020

погода
33345-40.GIF

фігня, яку я відзняв

Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


Ретро-часы

Опрос

Что ожидает Украину?



тест подключения
Speakeasy Speed Test


Интересы

Антиинтересы
быки и бычки, гламур, жадность, наглость, провокаторы, сюси-пуси, тупость, флудеры, хамы
ОБОЗ.ua